Організація козацького війська

Військо Запорозьке зазвичай поділялося на 38 куренів (частин війська). Число козаків у курені в різні часи було неоднаковим - від кількох десятків до сотні. Назва "курінь" пішла від назви простого житла: халабуди, землянки. Пізніше куренями називали житлове приміщення козаків, яке споруджували із дерева та глини та вкривали очеретом і звіриними шкурами. Всередині курінь мав піч, шафи, лави, лежаки. Кожний курінь мав назву, яка була пов»язана з ім»ям курінного отамана або містом України.

Окрім куренів, у Січі зводили церкву на честь святої Покрови. Поруч знаходилася паланка - будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд. Неподалік розміщалася пушкарня - неглибокий, але просторий льох, в якому тримали гармати, ручну зброю, кулі та інше військове спорядження. Була і скарбниця, де зберігалися харчові припаси та військові гроші.

Вищим органом влади на Січі була спільна рада, яка вирішувала найважливіші питання. Кожного року 1 січня в Січі скликали раду, де брали участь усі козаки. Кожен мав рівне право голосу. На цій раді кожен курінь обирав собі курінного отамана на рік. Потім усі разом голосували закошового отамана, військового суддю, писаря, осавула та інших старшин. Така рада могла збиратися й навимогу рядового козака.

На новорічній раді розписувалися на 38 папірцях запорозькі землі (вольності), щоб кожний курінь мав однакові розміри земельних і водяних просторів. Перед усім товариством військовий писар скручував папірці (жеребки) і кидав їх у шапку. Потім курінні отамани за чергою їх діставали. Таким чином запорожці ділили вольності, з яких годувалися цілий рік.

З кожного походу запорожці мали великі здобутки: зброю, коштовні речі, оксамити, золото, срібло, тисячі коней. Крім зброї, всі здобутки козаки складали до купи и відправляли до скарбниці на Січі.

Військо Запорозьке не поділялося на піхоту, кінноту та флот. Козак, який мав коня, був вершником, а втративши його - ставав пішим. Кожний міг поратися біля гармат. Якщо вирушали у морський похід,то і вершники, і піші сідали на чайки і ставали матросами.

Зброя запорожців була разноманітною: шаблі, списи, пістолі, рушниці, мушкети, татарські ятагани, ножі. Мали те, що дістали у бою або спромоглися купити. Хто не ходив у походи, мав просту зброю. Ті, хто воював, нерідко добували собі коштовну зброю татарських воєначальників. Мушкети й рушниці також були усі різні, у одного постріли сягали на 100 кроків, у іншого - на 300. Гармати теж були ті, які діставали у бою.

Кошовий отаман мав військову, адміністративну, судову, духовну владу, а у воєнний час був головнокамандуючим і мав необмежену владу. На раді кошовому отаману вручали булаву як символ влади. Булава складалася з дерев»яної або металевої ручки завдовжки 50-80 см. До неї кріпилася золота або срібна з позолотою куля, діаметром 10-15 см, яка була прикрашена коштовним камінням.

Влада кошового обмежувалася трьома умовами - звітом, часом і радою. Без скликання загальної ради Війська Запорозького кошовий отаман не міг ухвалювати важливих рішень без згоди всього товариства, інакше запорожці негайно збиралися на січовий майдан і всією громадою судили його за те, що порушив козацькі звичаї. Якщо кошовий не міг виправдатися, то його скидали з посади, а були випадки, коли карали смертю.

Другими за значенням у Війську Запорозькому були військовий суддя, писар, скарбник, осавул, хорунжий, бунчужний.

Бунчужний зберігав бунчук, з яким супроводжував гетьмана під час походів, виконував окремі доручення гетьмана, які стосувалися судових та дипломатичних справ. Бунчук - символ влади. Це був дерев»яний держак з мідною або позолоченою кулею на кінці, до якої кріпилася прикраса з фарбованого кінського хвоста.

Скарбник відав скарбом товариства.

Осавул стежив за порядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєнний - у таборі.

Хорунжий - прапороносець, керівник військового підрозділу.

Військовий довбиш за допомогою литаврів (котлів) скликав козаків для воєнних походів, на воєнні ради, релігійні свята.

Військовий гарматник завідував усією артилерією і боєприпасами.

Військовий тлумач був перекладачем.

Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани, які мали стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та майно в курінній скарбниці.

Між собою запорожці називалися "товаришами",а своє військо - "товариством" або "лицарством".

GidTravel - туризм, информация об странах, городах, местах отдыха